Моя революція на граніті
У кожного своя революція. У кого вона відбулася, у кого ще ні. Комусь вона взагалі не треба.
Хтось мав спільну революцію з іншими, та для нього вона була всеодно “своя”.
Роки несуть ті революції по течії часу кожну в той чи інший бік.
Її учасників виносять на політичну арену. Інших навпаки – в забуття.
Та революція, якою б вона не була, не може бути забута. В ній сплітається вогонь живого Духа і відкриттість молодечого завзяття покращити світ. І навіть якщо світ по сплинуті революції не стає обов’язково кращим, революція залишається претензією на його покращення.
В жовтні 1990 року в радянській Українській республіці відбулася революція. Місцем її спалаху стала тодішня площа Жовтневої революції. Довгий час вона була гранітним нагадуванням про революцію 1917 року. В підніжжі памятника революційного вождя-авантюриста початку 20 ст. Леніна розкинули намети ребели кінця 20 ст. Ідеєю “Революції на граніті” було відмежування від совєтської тотожності з визначенням українського вектору в совєтському просторі.
Як це було, як далі цей вектор пробивав собі дорогу і чи пробив він її взагалі? Про це на цьому блозі.
