“Було визначено три співголови акції: Іващишин від західної України, Доній від центру, і Барков від східної України. “

http://www.vgolos.com.ua
Іващишин Маркіян

голова ЛМО ГП “ПОРА”, депутат Львівської міськради

Маркіян Іващишин. Гулівер. Людина гора. Лялькар.

Маркіян Іващишин народився 6 вересня 1966 року у Львові. Людина-легенда. Громадський діяч, меценат, бізнесмен.

Його легенда розпочинається у 1988 році, коли на час створення „Студентського братства” на факультеті журналістики в університеті ім. Франка він вже має зв’язки з Кривенком, Панкєєвим та Кузаном. Згодом Маркіян створює осередок братства у політехнічному інституті. Півроку був головою осередку братства у політесі, а після Дем’яна Малярчука його обрали головою міської організації.

У 1989 році Маркіяна вигнали з політехнічного інституту. Формально за те, що не здав громадянську оборону, неформально, за те, що був головою „Студентського братства”.

У тому ж 1989 році Іващишин стає депутатом Львівської обласної ради 1-го демократичного скликання. Це були його перші вибори, на які він йшов від „Студентського братства”. Він балотувався у виборчому округу, до якого входили гуртожитки політехнічного інституту.

Ідею „революції на граніті” опробували на весні 1990 року до річниці подій на Тянь Ань Мень. У Львові зробили одноденне голодування в підтримку і зауважили, що на такі речі є інша реакція людей. Тому було прийнято рішення готувати таку акцію голодування у формі протесту. Було визначено три співголови акції: Іващишин від західної України, Доній від центру, і Барков від східної України.

2 жовтня 1990 року студенти розпочали голодування на площі Жовтневої революції в Києві. Вони вимагали відставки тодішнього голови Ради міністрів УРСР Віталія Масола, проведення дострокових виборів до Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі, націоналізації майна КПРС та комсомолу, відмови від підписання союзного договору та повернення в Україну солдатів, які проходять військову службу поза її межами.

Після акції у Києві репресій у Львові не було, навпаки, усі підтримували Маркіяна. Йому, навіть запропонували поновитись у інституті. Він відмовився, бо зрозумів, що будівництво це не його.

Депутатство Іващишина відзначалось конфліктами з В’ячеславом Чорноволом. Так у Іващишина були претензії до Чорновола стосовно вибору Давимуки на посаду голови Львівського облвиконкому. Також у Маркіяна, Левка Захарчишина, Олександра Кривенка, який очолював молодіжну комісію, була неоднозначна позиція щодо створення Галицької асамблеї.

У цей період Іващишин головує у фонді „Молода Україна”. Це була така собі спроба створити альтернативу чи паралельну структуру до міністерства молоді спорту. Тоді ж була спроба створити модерну право-консервативну партію “Третя Республіка”, оперту на середовища “Молодої України”, „Союзу Українського Студенства” та “Post-Поступу”.

В 1993 році закінчується його каденція у Львівській облраді. Маркіян також залишає посаду голови „Студентського братства”, адже вирішив піти у art-бізнес. Створив „Дзигу”, став власником львівських кав’ярень „Лялька”, ”Вавілон-20”, „За кулісами”, ”Під Клепсидрою”.

Став організатором обох „Вивихів”, артпродюсером проектів „Вогні великого міста”, ”Новий Ноїв Ковчег”, продюсером груп “Клуб Шанувальників Чаю”, ”Мертвий Півень”, ”Dzyga Jazz Quintet”, ранніх проектів “Океану Ельзи” та Руслани (Дзвінкий Вітер), організатором фестивалю “Проект Є” „Слухай українське”, ”Гранди Мистецтва”, ”Метро Jazz”,”Флюгери Львова”,”Jazz Bez”, та одним із засновників культурологічного журналу „ЧЕТВЕР”.

Засновник Комітету Підприємців Львівщини, Львівського відділення Клубу Левів, віце-президент “ Регбійного Клубу “СОКІЛ””.

Але Іващишин не полишає і політичної діяльності. На виборах 1994 року за підтримки громадського руху „Нова хвиля”, у якому він бере активну участь, до Верховної ради потрапили такі відомі особистості як Косів, Юхновський, Тарас Стецьків, Гринів та Коліушко.

У 1998 році Іващишин є членом ради НДП. У 1999 році він переходить в ПРП.

2000-2001 роки. „Касетний скандал”, акція „Україна без Кучми”, протести громадського комітету „За Правду!”, установчі збори якого відбулися у грудні 2000 року в „Дзизі” (засновниками „За правду” були Іващишин, Доній та Чемерис), події 9 березня 2001 року.

Виникає бажання активніше впливати на суспільство. Бажання створення FM-радіо та газети, які б були таким собі рупором у дні медведчуківських темників.

„Дзига” стає продюсером радіопроекту „Ініціатива Niko FM”. Завдяки допомозі Михайла Хвойницького, який домовитись з представникам Порошенка, Іващишин з товаришами взяли в оренду канал 102,5 FM. У проекті брали участь Кость Бондаренко, Тарас Батенко, Роман Чайка, Михайло Барбара.

У 2002 році Іващишин створює зі старим приятелем Ярославом Рущишином „Львівську газету”. Доки газета не вийшла як Інтернет-ресурс, доки її не було видно у Києві, все було спокійно. І коли вже пішли публікації, її зауважив хтось з аналітиків і доповів кому потрібно.

А потім стався привід. Це була стаття Савельєва про святкування дня народження малого Козака. Козак то сприйняв як персональну образу і спричинився до процесу тотальних перевірок. До цього ще варто додати тотальне бажання есдеків, якщо не володіти, то принаймні, контролювати львівські ЗМІ.

Як стало прийнято говорити, Іващишин став жертвою боротьби між „ЛГ” та тодішнім головою Львівської податкової адміністрації Сергієм Медведчуком. Цікавим є той факт, що Іващишин був у досить нормальних стосунках з Медведчуком, оскільки був знайомий з останнім ще з середини 80-тих. Вони обидва грали у регбі у радянській вищій лізі за львівський „Сокіл”.

Після першої планової перевірки у 2003 році на газету наклали штраф за те, що оплата телефону та Інтернету проводилася як виробничі видатки. Також податкова встигла успішно попрацювати з рекламодавцями та приватними розповсюджувачами.

З липня 2003 року почались перевірки „Дзиги”. Податківці час від часу з’являються у дзиґівських кав’ярнях та влаштовують „набіги” на „Ляльку”. Згодом почали „перевіряти” підприємство Ярослава Рущишина (СП „Троттола” з 1994 року експортувало верхній одяг у країни Західної Європи.) Податківці виявили „порушення” у використанні торгової марки „Троттола” на рекламних матеріалах „Дзиги”. Проти засновників газети відкрили кримінальну справу за статтею 212, ч. 3 ККУ – „ухилення від сплати податків”.

30 грудня 2003 року у „Дзизі” Маркіяна Іващишина заарештували представники податкової міліції. Оскільки вони не відразу зорієнтувалися в приміщенні, то це дало можливість Іващишину зробити кілька телефонних дзвінків до народних депутатів і в ЗМІ. Потім його повезли у приміщення податкової, де у присутності адвоката оголосили обвинувачення.

Йому також пояснили, податкова міліція вдалася таких дій, оскільки він не прибув до слідчого за повісткою. На допомогу Іващишину приїхав нардеп Тарас Чорновіл, якого, щоправда, спочатку довго не пускали у приміщення. Зрештою останньому вдалося пройти в будинок і поспілкуватися з керівництвом податкової.

Лише через три години після втручання Чорновола Іващишина відпустили так нічого і не інкрімінувавши. Протягом двох тижнів звернення на його підтримку підписало більше 1600 осіб з України і закордону.

Здавалось, проблеми закінчились. Але 12 січня закривається „Лялька”. Директор Львівського обласного театру ляльок, в якому був розташований клуб, відмовився продовжити угоду з „Дзигою”. У цьому випадку також не обійшлося без втручання львівських податківців.

Але за два тижні, після студентських акцій протесту, тиску громадськості, керівництво театру все-таки погодилося продовжити угоду про оренду і „Лялька” знову відкривається.

30 червня 2004 судовий процес над засновниками „Львівської газети” було перенесено з Сихівського суду до Шевченківського. Суд перенесли за ініціативою Іващишина, який звернувся до Апеляційного суду Львівської області з вимогою розглядати справу або в Шевченківському райсуді (у цьому районі зареєстровано „Дзигу”, що є засновником газети) або у Франківському, де зареєстроване СП „Троттола”, яким керує Рущишин.

На тому ніби все і затихло. Хоча кримінальну справу ще нібито не закрито. Принаймні, засновникам газети про це невідомо.

Навесні 2004 року Іващишин разом з Владиславом Каськівим створюють ПОРУ. У 2005 році Іващишин розійшовся Каськівим у баченні розвитку ПОРИ. Іващишин хотів відмовитись від виборів до Верховної Ради зважаючи на можливості, зосередитись на виборах до органів місцевого самоврядування і через 5 років вже йти до парламенту.

25 вересня 2005 року Маркіяна Іващишина обрали головою Львівської міської організації партії ПОРА. Очолювана ним партія на виборах 2006 року до Львівської міської ради набрала 8% голосів. Депутат міської ради Іванишин очолює комісію з питань культури, дозвілля, промоції, засобів масової інформації та туризму.

Маркіян Іващишин нагороджений орденом „За інтелектуальну відвагу”. Одружений, має сина.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s