“Голодувальники лежали у перших рядах на розкладачках з пов’язками на головах «Я голодую»”

http://www.facebook.com

Олег Ущенко

Шукаючи свою столицю. Ч. 52.

Ми зібралися у передостанній плацкарті. У вагонній тиші перестук коліс егоїстично довбав під черепком тривожними думками, тому співали під гітару багато стрілецьких пісень, переходили на анекдоти, вечір часто розривало дружнім «Будьмо! Будьмо! Будьмо! — Гей! Гей! Гей! І шануймося, бо ми того варті».
Серед ночі підсіла п’яна компанія рослих хлопців з однаковими короткими зачісками. Вигукуками «хай Гітлер» побудили весь вагон, закликали бити жидів і москалів, доказували, що вони їдуть до Києва на студентську акцію. Їх завчена українська з жаб’ячим квАаканням стала тоніком для нашого оптимізму, ми попросили кондуктора викликати міліцію і «соратники» зникли. По інших потягах, якими добиралися наші хлопці, так само, окрім протягів, дмухало провокаціями.
Привокзальну площу ранкового Києва, немов інопланетні арахноїди, від яких ніхто не знав, чого чекати, обсіли автівки з омоновцями. Маркіян Іващишин, для своїх — Марек, проінструктував, як «шифруватися», а сам у шароварах і з десятком древок під пахвою попер прямо попри омоновців. Ми розділилися по 3-4 чоловіки, а щоби омонівці не запідозрили, проходячи повз них, репетували російською мовою і страшенно матюкалися. Валера увійшов у такий раж, що біля омоновців схопив мене за комір плаща і аж хрипів: «я нє жмот – будут деньги, сразу же віставлю». До нас підскочив нервовий сержант і гаркнув:
— Убірайтесь, здесь куча бандеровцев, і сей час начньотса пєрєстрєлка.
На Хрещатику кілька міліціянтів-полковників пробували з Маркіяном сперечатися, але він подав умовний знак, і ми почали швидко розкладати перші намети. Мав би написати, який я був хоробрий і нікого не боявся. Приблизно такі слова я почув через багато років у Станіславі, від людини, яка пробула на тій акції два або три далеко не перших дні, і, згодом, на місцевих телебаченнях вихвалялася, що брала участь у голодуванні. Насправді я тоді дуже боявся. Боялися всі. Не через фізичну розправу — власних печінок і кісток у такому віці ніхто не шкодує, а з універу могли поперти.
Тільки рогорнулися перші намети, то з боку пам’ятника Леніну, метро і провулків довкола почали виходити міліціянти. Їх ставало все більше, ніби десь відкрили шлюз, аби довкілля захлинулося від людей у формі. Підтягнулися київські активісти УСС, але їх вигляд і кількість оптимізму не додавали.
Вночі ми страшенно померзли і втікали з наметів досипати, загорнувшись у щільний брезент. Ми так тулилися один до одного, що з нас можна було писати полотно на тему взаємодопомоги, любові і братерства або, принаймні, як відпочиває дружна багатодітна родина у польових умовах міста. Коли зігрілися, то лінувалися вискакувати з-під брезенту і бігти у підземний прохід до вбиральні. Але спокій бавив темряву над нами не довго, бо чотарі з боку пам’ятника Леніну зауважили підозрілий рух великої кількості міліціянтів.
Через нервову напругу навіть забулася, що хотілося бігти до вбиральні. Міліціянти зійшли сходами і зупинилися напроти наших наметів. Кілька найстрашніших хвилин — коли ми готувалися до штурму міліціянтів, які тримали в руках кийки.
Вони куняли в автобусах коло готелю, це не сподобалося їх начальству і хтось пустив «бульку», що ми збираємося серед ночі демонтувати пам’ятник Ленінові. З міліціянтами ми подружилися — хлопаки з Вінницької та Житомирської школи міліції. Їх привезли до Києва без копійки і вони дякували за цигарки, а чай ми мусили підносити їм у термосах, бо їм забороняли наближатися до наших наметів. Невдовзі до теплого чаю потягнулися міліціянти з підземного переходу, які на випадку штурму мали бути для нас роялем в кущах.
Наметове містечко так швидко розросталося, що через кілька днів ми вже не боялися ні силовиків, ні нечистої сили. Нас перефотографували найвідоміші газети у світі, найвідоміші світові канали брали інтерв’ю. Голодувальники лежали у перших рядах на розкладачках з пов’язками на головах «Я голодую». Комуняки кричали, що голодування — містифікація, тому де-кого забирали на перевірку до шпиталів. Приходило багато знаменитостей і простих киян. Пам’ятаю зустрічі з взглядівцями, з Політковським ми присіли під каштаном і розмовляли може і зо дві години.
Найбільше забавляли провокатори. Якось з чорної Волги вийшов хлопчур, підійшов, де стояла наша чота, і почав вигукувати, що він простий студент, його батьки — робітники, а ми відробляємо буржуйські гроші. Таких декламаторів не бракувало, вони намагалися репетувати українською мовою і в них виходило якесь позаутробне «Ґєть!». Місцеві дівки закидали нас компліментами, запрошували до себе ночувати. Казали, що захоплюються нашою ідейністю, бо місцевих хлопців вже тоді заклинило на грошах і сексі. В останні дні акція підняла на ноги не тільки київське студентство, але старшокласників і молодь. Поприїжджало багато з регіонів. Після матчу біля нас зупинився автобус з київським «Динамо».
Якось приїхав генерал Недригайло — високий, породистий степовик з вольовими рисами обличчя і з вимовою у якій бриніло залізо. Поблукавши між ранковими наметами, зупинився біля крісла з агітаційною літературою. Довго, ніби не вірив сам-собі, придивлявся до брошури з портретом Степана Бандери, обережно глипнув вправо, потім вліво і швидким рухом запхав одну брошуру собі під кітель. Ми спілкувалися і можна сказати, що він не був схожий на карикатурного радянського генерала. За рівним ерудованості міг легко дати фори всіляким чиновникам і чиновничкам, косяки яких нудьгувало навколо нас, бо всі їх бесіди зводилися до завчених фраз про бєзчінства бандеровцев.

 

Hinzugefügt am 01. März

  •  

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s