“Хто б що не казав, хто б не намагався перекреслити цей досвід, – в них нічого не вийде.”

[19.10.2010 14:19]  Олена Мігачова

Студентське голодування: ми робили історію чи нам здавалося, що ми її робили?

Якщо згадувати про свій особистий громадянський досвід, то, напевно, можна сказати, що я двічі була щасливою. Перший раз під час студентського голодування двадцять років тому, другий – коли стався Майдан. Хто б що не казав, хто б не намагався перекреслити цей досвід, – в них нічого не вийде. Бо здатність на громадський протест була та завжди залишатиметься цінністю.

Цими днями виповнюється двадцять років студентської акції, яка стала початком студентського громадянського руху в країні. Ми тоді вчилися на факультеті журналістики Львівського університету. Тоді на факультеті журналістики відбувався експеримент, заліки та іспити відбувалися протягом всього навчального процесу, а не лише під час сесії. Тому, коли ми приїхали Майдан (тоді площу Жовтневої революції) вперше, ми були лише три дні. На третій день ввечері мусили від’їжджати до Львова, бо нас чекав іспит. Я та мої подруги вирішили не голодувати, просто вважали, що три дні – це лише харчове “розвантаження” і не тягне на голодування. Але коли ми приїхали, інші студенти голодували вже по кілька днів. Наш табір був перегороджений, ми та інші студенти стояли по колу цієї загороди та спілкувалися із людьми за парканом. За парканом стояли туристи, кияни, деколи – запеклі комуністи.

З ними треба було розмовляти, щось пояснювати, знімати напругу та роздратування на нашу адресу.

– Чим вам Ленін не подобається? – далі чула мати-перемати.

Я зізнаюся, тоді вперше усвідомила цінність студентської дружби та те, як мої подруги легко дискутували, опонуючи нашим, деколи пропитим, візаві цитатами їхнього ж Леніна.

В пам’яті це голодування залишилося в окремих штрихах та картинках. Пам’ятаю, як з нами поряд сиділа Ніна Матвієнко та  артистка Неоніла Крюкова. Ми просто сиділи з ними на тому самому граніті, на якому голодували наші колеги, та говорили ні про що. Але коли поряд такі жінки, якось розумієш, що все робиться правильно.

Пам’ятаю, як виступав Олесь Гончар…

Все, що пишуть про атмосферу братства та взаємної підтримки у нашому таборі, це – правда. Ми були з різних регіонів, ми говорили не лише українською, але ми думали та відчували однаково.

Ми поїхали з Києва, хтось з нашим студентів повернувся після іспиту, ми ж приєднувалися до загальнонаціонального студентського страйку у Львові. До речі, більшість викладачів нас підтримувала та приходили на наші мітинги.

Чи ми робили тоді історію? Чи нам здавалося, що ми її робили?.. Нагадаю, студенти вимагали відставки тодішнього голови Ради міністрів УРСР Віталія Масола, проведення нових виборів до Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року, прийняття постанови щодо націоналізації майна КПРС та комсомолу на території України, відмови від підписання союзного договору, повернення в Україну солдатів, які проходять військову службу поза її межами.

Студентське голодування завершилося тим, що Віталій Масол подав у відставку, а ВР пообіцяла виконати всі вимоги студентів до кінця 1990 року. Ми торжествували. Але більшість обіцянок виконано не було. Що ми зробили не так? Що слід було ще зробити, щоб вирвати країну з того совка, в який її доволі успішно повертають? Потім я багато  разів ставила питання народним депутатам того скликання. “Чому ви не пішли на вибори? Може, це б підчистило парламент від комуністів?”

“Вибори могли дати протилежний результат. Компартія провела потужну кампанію, вона контролювала телебачення. Тож вже на цих виборах ми могли побачити комуністично-ностальгічний настрій. Ностальгічний бум по комуністах міг прийтися на 1991 рік”, – чула у відповідь.

Але єдине у чому сходилися спостерігачі та учасники політичних подій того часу – країні були потрібні відкриття архівів КДБ та люстрація. Делікатна, не афішована, але обов’язкова. Саме відсутність цієї події стала  причиною негараздів і того, що вищі посадовці деколи роблять кроки, несумісні із громадянством країни, яке вони мають. Втім, задля того, щоб робити люстрацію, необхідна воля та важелі. До органів влади не були допущені люди, які мали б такі наміри та повноваження.

Але студентське голодування мало величезне значення саме для студентського руху, для самоусвідомлення студентів, для пробудження його зрілості. Думаю, саме це голодування народило нового українського студента – того, хто сьогодні не боїться влади та готовий на жертви та боротьбу заради своєї країни.

 

постiйна адреса статтi:
http://education.unian.net/ukr/detail/189334
Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s