“”оксамитове покоління” довело, що саме здатне до самоорганізації, адже від задуму до переможного завершення акція була проведена самою лише молоддю.”

http://www.mr.org.ua/

НАСЛІДКИ ГОЛОДУВАННЯ

Після підписання постанови про розгляд студентських вимог, О. Доній

та М. Іващишин виступили по телебаченню з повідомленням про те, що

голодування припиняється. Наметове містечко до вечора розібрали.

Результатом студентського голодування стала постанова з шести пунктів,

вироблена узгоджувальною комісією та ухвалена Верховною Радою УРСР,

де значною мірою були задоволені всі вимоги студентів, та відставка

Голови Ради Міністрів України В. Масола. У постанові Верховна Рада

погодилася “привести діючу Конституцію у відповідність до положень

Декларації про державний суверенітет України”, відмовилася від підписання

союзного договору. Окрім того, було задекларовано, що громадяни

України служитимуть тільки на території республіки. Що ж до питання про

перевибори до Верховної Ради на багатопартійній основі, то воно так і

не було вирішене. Хоча парламентарії пішли на деякі поступки, і включили

у постанову обіцянку провести всенародний референдум з питань довіри

Верховній Раді.

Після студентських голодувань деякі зрушення відбулися. Це був шанс

для України здійснити комплексні політичні, соціальні та економічні реформи

і піти шляхом країн Центральної та Східної Європи. Шанс не використали.

Стара номенклатура була розгублена, і в той же час суспільство прагнуло

змін. А українська політична контреліта на той момент не доросла до

студентських вимог, а тим більше, до якихось рішучих дій.І все ж, для того аби

нація випросталась, необхідна була перемога. І молодь цю перемогу

здобула. Першу переможну сторінку відкрили студенти. І це явище не

випадкове, а, швидше, закономірне: вимоги не містили вузькоспрямованих

проблем виключно студентів, а були чітко виділені і відповідали

загальносуспільним інтересам; іншоюскладовою стала ненасильницька

форма акції. Студентські організації продемонстрували високий рівень

організованості, а чіткість та виваженість дій прекрасно зробили свою

справу. Четвертою складовою успіху став безперечно молодецький запал

та юнацький максималізм. Юні романтики змогли поставити перед собою

більші завдання, ніж їхні батьки. Тільки молодь могла зважитися на такий

рішучий крок, і, звісно, перемогти.Студентське голодування стало

безпрецедентною акцією не тільки для України, а й для всієї Європи. І якщо

раніше в політиці молодь, як правило, люблять використовувати сили старші,

то “оксамитове покоління” довело, що саме здатне до самоорганізації, адже

від задуму до переможного завершення акція була проведена самою лише молоддю.

ВІДЧУТТЯ СОЛІДАРНОСТІ

Студентську акцію побачили всі. Всі, напевно, крім українського парламенту.

Так голодуючих, окрім просто люду, підтримали науковці, письменники, деякі

депутати демократичного спрямування.Так Анатолій Погрібний, депутат Київради

у газеті “Літературна Україна” (від 11 жовтня 1990 р.) пише: “… як представник

демократичного блоку можу заявити, що ми ж звичайно солідарні зі студентами.

Коли іншого виходу немає, то люди мусять заявити про свої вимоги і в такій формі,

яка цілком виправдана…”У результаті студентської акції протесту про свій вихід

з лав КПРС заявив письменник Олесь Гончар. У своєму листі-заяві до парткому

Київської організації Спілки письменників України, він пише про те, що засідання

Верховної Ради, на якому обговорювався стан здоров’я голодуючих, переповнило

чашу терпіння. Вимоги студентів цілком реальні і справедливі, а парламент сприйняв

їх жахливим бездушним реготом. Саме ця бездушність верхівки, яка керувала життям

країни потрясала до глибини душі.У “Літературній Україні” (від 18 жовтня 1990 р.) з

цього приводу читаємо: “… Заява – це для мене справді єдина можлива форма

протесту проти зумисної глухоти й безвідповідальності тих, хто мав би почути, але

вперто й цинічно не хоче почути голос студентів, справедливий, зболений голос

самого народу. Душа моя всі ці дні з голодуючими студентами.Я не міг в інший спосіб

виявити їм почуття своєї солідарності…”

До голодуючих приєдналися також деякі народні депутати. Деякі на підтримку г

олодуючих писали гнівні вимоги до парламенту, а також до більш високого московського

керівництва.Що ж стосується останнього, то воно намагалося не помічати заворушень

в Києві, і наскільки це було можливо, блокувати будь-яку інформацію, щоб запобігти

активізації опозиційного руху на території всього “великого і могутнього”. Західним же

журналістам забороняли прибувати до столиці України.Страшні картини китайської

площі Тяньаньмень, де комуністична влада танками розчавила студентські демонстрації,

були свіжі у пам’яті світової спільноти. Тому західні політики були занепокоєнні можливим

використанням тих же методів радянським керівництвом. Тому вони зверталися

безпосередньо до Генерального секретаря КПРС Михайла Горбачова. Сенатори і

конгресмени застерігали Горбачова від силового розв’язання конфлікту і пропонували

сісти за стіл переговорів.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s